«Чому моя дитина стала так часто хворіти? Відколи малюк почав ходити в садочок (чи до школи), таке враження, що нежить та кашель майже не припиняються».

Таке запитання ставлять собі батьки дітей, які відвідують організований дитячий колектив, і з цим же питанням звертаються до медиків. Найчастіше доводиться чути у відповідь, що дитина, яка хворіє більше чотирьох – шести разів на рік, належить до групи «часто хворіючих», має слабкий імунітет та потребує комплексу оздоровчих заходів. А кожен епізод ГРВІ обов’язково має бути пролікованим із застосуванням певної (іноді чималої) кількості медичних препаратів (втім, не завжди безпечних та дешевих).

Не коментуючи цю усталену точку зору, що міцно вкоренилася у підсвідомості більшості українців, хочу запропонувати альтернативний погляд на проблему та висвітлити сучасне ставлення до неї лікарів та науковців усього цивілізованого світу (окрім, на жаль, країн пострадянського простору). А шановний читач нехай сам зробить висновки. 

Отож, чому діти часто хворіють і чи сприймати це як проблему?

Річ у тім, що існує більше двохсот різноманітних вірусів, які здатні спровокувати в людини гостру інфекцію верхніх дихальних шляхів. Імунітет маленької дитини ще не знайомий із більшістю збудників, яких чимало навколо та особливо багато там, де одночасно знаходиться велика кількість дітей. Тому кожна зустріч з новим вірусом найчастіше завершується розвитком захворювання, яке, як правило, протікає порівняно легко та минає досить швидко. Ясна річ, що треба чимало часу, щоб дитина «перезнайомилася» хоча б із частиною усіх збудників, але це обов’язково стається і частота епізодів ГРВІ поступово зменшується. Так, американські вчені визначили, що абсолютно здорові діти із нормальним імунітетом впродовж першого року відвідування садочка можуть захворіти до 8-12 разів, впродовж другого – 6-10, третього – 4-8 разів, і в подальшому – дедалі рідше. Навіть підрахували, що з жовтня по квітень включно діти можуть лише половину днів бути здоровими, решту часу – хворіють на ГРВІ. І це сприймається як нормальний процес адаптації, який не потребує жодних втручань, а не як ознака «зниженого» імунітету. Про порушення роботи імунної системи свідчать, зокрема,  часті бактеріальні ускладнення ГРВІ (важкі пневмонії, гнійні отити та синусити тощо), але аж ніяк не часті ГРВІ самі по собі.

Більше того, серед науковців зростає кількість прихильників так званої «гігієнічної гіпотези», яка пояснює небачене поширення алергічних захворювань тим, що в умовах високого рівня санітарії та гігієни імунітет дитини позбавлений природніх стимулів у вигляді різноманітних збудників, тому розвивається неправильним шляхом, що й призводить до розвитку алергічних захворювань. В цьому контексті віруси, що провокують ГРВІ, сприймаються як природній імуностимулятор, бо спонукають імунітет до формування правильної відповіді, тобто тренують та налаштовують його.

Проблемою ж є не так часті ГРВІ, як зловживання медикаментами при їх лікуванні. За сучасними міжнародними рекомендаціями, ГРВІ не потребують ніякого специфічного лікування, а лише правильного догляду та полегшення неприємних симптомів. Тобто, провітрювання приміщення, рясне пиття, промивання носа сольовим розчином, при необхідності – застосування жарознижуючих – все, чого потребує хвора дитина. Американська академія педіатрії навіть закликає батьків не давати дитині жодних ліків, якщо захворювання переноситься порівняно легко. Роль лікаря в даному випадку полягає не в тому, щоб за будь-яких обставин написати список препаратів, а в тому, щоб виключити можливі ускладнення, які можуть потребувати призначення антибіотиків або іншого відповідного лікування. Дуже часто з офісу закордонного педіатра батьки йдуть з призначенням самого лише жарознижуючого засобу. В жодній розвиненій країні при ГРВІ не призначають противірусні засоби, інтерферони, імуномодулятори тощо. Головним чином через те, що наразі майже не існує препаратів, які б в наукових дослідженнях довели свою здатність профілактувати ГРВІ чи прискорювати одужання. Майже, бо є виключення (наприклад, Плеконарил, якого не знайдете в українських аптеках), які, втім, через дуже скромний ефект (прискорення одужання лише на кілька годин), високу вартість, а також наявність побічних ефектів, не набули поширення. Решта, чим намагаються лікувати своїх малюків українські батьки, на жаль, має більше відношення до фармацевтичного бізнесу, ніж до медицини як такої. Та й, навіть, якби були такі ліки... Чи ходили б ви за дитину в університет, якби хотіли, щоб вона була розумною та освіченою? То ж чи потрібні дитячому імунітету «милиці» у вигляді ліків? Як я вже казав, висновки робіть самі…

З повагою та побажанням міцного здоров'я

Сергій Макаров

2013 рік

Додавайтеся у наші групи у фейсбуці та вконтакті!